Як євроінтеграційний законопроєкт про національні меншини загрожує українській мові
Звідки взялися ці зміни?
У червні 2023 року Венеційська комісія розкритикувала український закон про нацменшини. Українським законотворцям рекомендували, зокрема, переглянути низку положень, які стосуються використання мов меншин, і скасувати мовні квоти у законі «Про медіа». Крім того, тоді Венеційська комісія порадила вкотре відкласти переведення системи освіти на українську мову.
8 листопада Європейська комісія рекомендувала державам Європейського Союзу почати переговори з Україною про вступ до ЄС. Однак Київ повинен провести ще частину реформ. Йдеться, зокрема, про втілення тих самих рекомендацій Венеційської комісії щодо закону про національні меншини.
Кабінет міністрів прислухався і вніс до Верховної Ради відповідний законопроєкт, навколо якого зараз і тривають дискусії.
Чи дійсно 10288 аж такий загрозливий?
Якщо коротко, то так. Окрім того, що він виконує вимоги Європейської комісії й має норми, які спрямовані на захист нацменшин, документ критично звужує права української мови і, водночас, несе загрозу повторної русифікації телебачення, радіо, реклами, книговидання й інших галузей.
По-перше, право використовувати мову нацменшини поряд із державною мовою в освітньому процесі в класах із навчанням мовами нацменшин, які є офіційними мовами ЄС, порушує статтю 10 Конституції України. Відповідно до неї, держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
По-друге, держава порушує право школярів – представників національних меншин – вивчати українську мову на рівні, необхідному для отримання вищої освіти. І, відповідно, для допуску до кваліфікованої праці в Україні. Про яку карʼєру може йтися без належного знання державної мови й можливості її вивчити?
Відтак, в разі ухвалення 10288, випускники шкіл національних меншин матимуть складнощі з інтеграцією в суспільство. Як наслідок, вони будуть ізольовані від ровесників. Це підштовхуватиме їх до еміграції в країни, мовами яких вони володіють. Отже, Україна вкладатиме бюджетні кошти у виховання кваліфікованих працівників для інших держав.
По-третє, 10288 надає можливість приватним закладам вищої освіти обирати мову навчання. А це порушує статтю 13 Конституції України, за якою усі суб’єкти права власності рівні перед законом.
По-четверте, цей законопроєкт критично зменшує частку української мови на телебаченні. Телеканали й радіостанції зможуть мовити українською не 80-90% часу, а лише 30%. Російською мовою можна буде одразу легально заповнити чверть ефірного часу, а за кілька років зможуть легально діяти на 70% російськомовні загальнонаціональні телеканали й радіостанції.
По-пʼяте, законопроєкт дає можливість створювати книгарні з асортиментом книжок російською мовою як мовою національної меншини. Вимога видавати принаймні 50% назв книжок українською мовою не поширюватиметься «на видавничу продукцію, видану мовами національних меншин».
Книгарні так само зможуть обійти вимогу мати половину асортименту українською мовою. Для цього досить назватися спеціалізованою книгарнею для реалізації прав національних меншин. В такому разі всі книги там можуть бути російською.
По-шосте, він дозволяє проводити передвиборчу агітацію мовами національних меншин. А це суперечить Конституції та закону «Про функціонування української мови як державної». Крім того, це суперечить принципу вільних виборів, адже не дає виборцеві змоги вільно сформувати політичну волю.
По-сьоме, урядовий законопроєкт дозволяє використовувати російську мову в рекламі, публічних, культурно-мистецьких та видовищних заходів в населених пунктах, в яких традиційно (понад 100 років) мешкають росіяни або становлять значну частину його населення (понад 15%). Та чи справді 15% – аж така значна цифра, аби ставити під загрозу національну безпеку?
Що в результаті?
Урядовий законопроєкт штучно протиставляє захист прав національних меншин і захист української мови. Крім того, він загрожує повторною русифікацією публічного простору через повільне, але критичне звуження прав української мови.
Відтак, необхідно доопрацювати проєкт, аби не допустити погіршення становища державної мови. Адже відтермінування дії всіх вказаних положень для російської на п’ять років після скасування воєнного стану навряд чи можна вважати адекватним запобіжником проти русифікації в умовах постійної екзистенційної загрози з боку РФ.
Закон про нацменшини як яблуко розбрату. Чому він провокує конфлікти?