Пам’яті Андрія Ботнара
Мій друг, сержант Б., ееее чесно кажучи, довбой#б і інколи страшенно мене бісить. По-перше, він скінхед. Ну камон, я 9 років перебуваю в постійному здивуванні — як я можу називати своїм другом скінхеда, отакого, зататуйованого рунами про велич білої раси, серйозно? Ще й ультра "Шахтаря", господи прости.
По-друге, сказати, що сержант Б. матюкається — це нічого не сказати. Матом він розмовляє. Тобто, замість коми він каже "#бать", а замість крапки — "#бать нах#й бл#дь".
До речі, української він не знає. Ну от не знає і крапка. Тобто "#бать нах#й бл#дь". Він донецький шахтар, що ти зробиш вже. По- третє, сержант Б., кхм, я б сказала, що паплюжить світлий вигляд Збройних сил України, але ніт. По формі він ніколи не бухає — це позиція. А от як він може запалити не по формі... краще вам того не знати.
Що вам ще сказати... Сержант Б. — #банутий батечко, що сам виховує доньку-підлітка, і щодо її виховання ми постійно з ним собачимося, бо я не згодна з його методами. А, до речі про "собачимося" — ми підбросили їм з Кет чарівне щеня чорного тер’єра, і, звичайно, сержант Б. був дуже проти (і навіть влаштував у квартирі мітинг з плакатами від імені себе й котів "ні — собакам в домі!"), А потім, звісно, закохався ще в одну свою дівчинку, і гуляє з нею сонними, вже прохолодними харківськими ранками.
Вже вісім років він підкидає мені в хату свою військову снарягу, і я перечіпляюся через ці кляті мішки зранку з думкою "щоб тебе підняло та гепнуло". А мій рюкзак він уволок на цю війну і я обіймала його (сержанта, а не рюкзак, хоча...)зранку 24-го поверх тих лямок, а він казав — давай, вже, жінка, уй#буй, в тебе діти, давай, не тупи, давай, пока. #бать нах#й бл#ть. А, до речі, сержант Б. — довбаний патріархал, він завжди приходить до мене і каже — Юджин (він зве мене саме так — Юджин), тобі б мужика нормального. Давай вже ото, я поремонтую. Хоча, М, здається, йому норм. А ну так, до речі, пропозицію моїй кращій подрузі він робив при мені, як єдиному свідку, але вони, дупи скушні, так і не зібралися одружитися, бо то плаття не пасує, то ніч коротка, а то мль шустрий. Мабуть вона має більш права про нього розповідати, але вона те і так зробить, а в мене своє... Менш з тим. Маму мою він зве "Дмитрівна", вона біситься, але не сильно, бо теж того довбня любить. Особливо, коли він шосту годину плаває в ванні. Він, знаєте, дуже любить плавати в ванні, і ми його стібемо жовтенькою гумовою качечкою. Я бачила в Амстердамі цілий магазин жовтих гумових качечок і думала купити йому з десяток. Але магазин був зачинений. А плавати сержант Б. до речі не вміє. Хіба з гумовою качечкою. Менш з тим... Він вчить Мітьку тактичного пересування (і слава богу, бо почали вони обидва з мене), а мою Катьку підкидає в повітря і катає на коліні.
Господи, це так тупо — розповідати про любов. Нє, не кохання. Просто любов. Можна написати тисячу слів, але все одно ніхто ніх#я не зрозуміє. Крапка. #бать нах#й бл#дь. Я б не могла попросити у долі кращого друга.
А, ну так.І ще одне.
На фотці — ми разом останній раз в цьому житті. Бо сержант Андрій Валентинович Ботнар загинув під час оборони міста Бахмут рік тому, 3 вересня 2022 року. Але що це міняє? And nothing else matters. Прости, шо я плачу. Ти б сказав ""Юджин, дура, хуле ты ревешь". #бать нах#й бл#дь.
Євгенія Духопельникова