Келії київського Братського монастиря: право на історію та нове життя
Будівельні роботи в Братських келіях, листопад 2023
Про Братські келії
Цьогоріч Братським келіям виповнилось рівно 200 років: їх звели у 1823-му за проєктом першого головного архітектора Києва Андрія Меленського. Раніше на цьому ж місці були дерев’яні келії, в яких жили монахи Київського Братського Богоявленського монастиря, що свого часу був інтелектуальним та культурним центром Києва. Замість них звели муровану одноповерхову будівлю у стилі пізнього класицизму. Згодом, у 1879-му, її перебудували на двоповерхову за проєктом київського архітектора-універсала Володимира Ніколаєва.
Монастир функціонував до 1919-го, коли його закрили більшовики; в кінці 1920-х на цій території була Братська ремісничо-господарська артіль (до неї входили й колишні монахи). У 1935-му радянська влада зруйнувала головний храм монастиря Богоявленський собор; в інших монастирських приміщеннях ще з 1920-х розташувався штаб Дніпровської військової флотилії. З цього штабу керували обороною дніпровських рубежів під час німецького наступу у Другій світовій війні.
В кінці 1960-х частину колишніх монастирських приміщень передали Київському воєнно-морському політичному училищу, в інших ще з 1950-х розташували районну лікарню. Будівлю келій пристосували під лікарняний морг: для цього приміщення істотно перепланували, вбудували у нього ліфт.
У 1987 році, ще за УРСР, був створений Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ», до якого, поруч з іншими історичними будівлями Подолу, увійшов комплекс Братського монастиря. У 1991-му Верховна рада вже незалежної України відновила діяльність Києво-Могилянської академії, до якої відійшли корпуси воєнно-морського училища. Поруч продовжувала працювати лікарня з моргом. У 2001 році всі об’єкти заповіднику “Стародавній Київ”, зокрема і келії, були занесені до реєстру пам’яток національного значення.
Морг в келіях працював аж до 2010 року. В 2011-му стан будівлі погіршився, зруйнувався дах; у 2012-му, отримавши приміщення келій у своє користування, Могилянка розробляє реставраційний проєкт і проводить там протиаварійні роботи: ремонтує дах та фасад, заміняє частину перекриттів, укріплює фундамент. Половину приміщення задіює під університетські проєкти, іншу половину залишає законсервованою. На всю будівлю не вистачило грошей: роботи проводили коштом приватного Міжнародного Благодійного Фонда відродження Києво-Могилянської академії. У 2023-му Фонд поновлює фінансування і Могилянка повертається до будівельних робіт в Братських келіях.
Позиція пам’яткоохоронців
За 10 років, поки ремонтні роботи в келіях стояли на паузі, в Києві сформувалась активна пам’яткоохоронна спільнота, що протидіє агресивній забудові й намагається зберегти історичне обличчя міста. Організації різного формату – “Мапа реновацій”, “Спадщина”, “Квіти України” та ін. – відстежують появу будівельних майданчиків в історичній частині Києва та, по мірі сил, чинять опір забудовникам.
24 листопада 2023 активісти “Спадщини” помітили, що на будинку Братських келій почали демонтувати дах. Не знайшовши паспорт об’єкту, який переконав би їх в законності робіт, активісти почали діяти. Викликали поліцію та інспектора з благоустрою, який видав припис на тимчасове припинення робіт. Звернулись до Департаменту охорони культурної спадщини КМДА, який відповів, що, за актом огляду стану пам’ятки на вересень 2023 року, роботи будівельників можуть мати ознаки реконструкції (а не реставрації), та що Київський науково-методичний центр (з 1998 року він є правонаступником заповідника “Стародавній Київ,” до якого належать келії) не отримував сповіщення про проведення таких робіт, що є порушенням закону. Зрештою, активісти через КМДА звернулись до прокуратури, яка 12 грудня відкрила кримінальне провадження щодо можливого незаконного проведення будівельних робіт на пам’ятці архітектури національного значення. Вони також звернулись до депутатів Верховної Ради, які спрямували депутатське звернення до уряду з проханням перевірити законність робіт.
Будівельні роботи в Братських келіях, листопад 2023
“Ці роботи не є реставрацією, – каже громадський активіст, пам’яткоохоронець, юрист Дмитро Перов, що долучався до кейсів «Квіти України», «Садиба Барбана», «Будинок Уткіна», «Будок з комахами» та десятка інших. – Тут не дотримуються принципу найменшого втручання, збереження максимальної автентичності, принципу реверсивності. Відбувається заміна історичних матеріалів на сучасні, зокрема, дерев’яних балок на металеві конструкції. В Києві ми маємо багато прецедентів, коли забудовники проводять ремонтні роботи, через які будівля втрачає автентичність. А потім через суд доводять, що, оскільки в споруді залишилось менше 10% оригінальних матеріалів, вона вже не є пам’яткою. І тепер її можна знести та збудувати на цьому місці 12-поверховий офісний центр. В нас нема підстав підозрювати Могилянку в намірах зруйнувати історичну булдівлю і звести замість неї якийсь готель. Але можлива втрата пам’яткоохоронного статусу – це серйозна проблема. Це також втрата наукової, культурної цінності. Келії – комунальна власність, вони не належать Академії, їх культурна цінність належить нам усім. ”
“В нашому суспільстві є уявлення, що реновація – це завжди на краще, що відремонтована будівля – це добре, а стара закинута – це погано, – пояснює мистецтвознавиця Ольга Балашова. – Але це хибний коненсус, і нам треба його зруйнувати. Пам’ятка – це не просто будівля, і якщо ми не збережемо матеріальну частину нашої історії, ми опинимось в полоні міфів, яким вже не зможемо протиставити наукові дослідження. Під час СРСР пам’ять про Братський монастир викреслювали з історії; ті крихти, що залишились в музеї після руйнації собору – ікони, ризи, утварь – тривалий час не можна було досліджувати. Та вони збереглись, і в 2019 році ми всі змогли побачити їх на виставці “Явлення. Пам’ятки Братського монастиря” в НХМУ. Ця виставка стала результатом 10-річного дослідження, яке дозволило відновити окремі сторінки історії. Те ж саме стосується архітектури, яка також є матеріальним свідченням. Братські келії – це пам’ятка національного значення, яка належить всім громадянам України, а не лише могилянському ком’юніті. Ми всі несемо за неї відповідальність і маємо право на відомості про її дослдження, на відкриті громадські обговорення її долі”.
Позиція Могилянки
Єдиний державний орган, який має право надати дозвіл на втручання у пам’ятку національного значення – це Міністерство культури. І воно надало такий дозвіл: “на проведення реставрації з пристосуванням під навчальні та службові приміщення.” Документ видали у червні 2022 року за підписом тодішньої заступниці міністра Катерини Чуєвої.
Цей дозвіл вийшов на підставі пакету проєктної документації, який Могилянка розробила ще в 2012-2014 роках, після того як отримала на це узгоджені з Департаментом охорони культурної спадщини “права замовника” від Київського науково-методичного центру, що опікується заповідником “Стародавній Київ”, а отже – і Братськими келіями. Ще тоді Мінкульт погодив реставраційне завдання і надав дозвіл на протиаварійні роботи. Проєкт розробив архітектор-реставратор Юрій Лосицький, відомий, зокрема, відновленням Михайлівського Золотоверхого в кінці 1990-х; цей проєкт Мінкульт також затвердив.
Братські келії, 2019
Частину будівельних робіт за цим проєктом університет провів у 2014-му; теперішні роботи є продовженням. Перед поновленням робіт Могилянка отримала новий дозвіл від Мінкульта, а також дозвіл від Державної інспекції архітектури та містобудування. Університет також поінформував про початок робіт Департаменти охорони культурної спадщини, територіального контролю, міського благоустрою КМДА; жоден із них не відповів офіційною відмовою.
Роботи, які університет розпочав восени 2023 року, стосуються пристосування приміщення до навчального процесу та, частково, поверення його історичного вигляду – через демонтаж елементів, доданих за часів УРСР. Це гідроізоляція стін; заміна дерев’яних перекриттів між поверхами на залізобетонні конструкції; заміна кроквяної системи даху на металеві ферми, а залізних плит даху – на металочерепицю; заміна системи відведення опадів та обладнання електропідігріву водосточних труб; демонтаж перегородок 1 та 2 поверхів, частини сходів та ліфтової шахти; облаштування конференційної зали та відтворення галереї з вікнами, карнизу, трикутного фронтону. На 2024 рік університет запланував встановлення санвузлів, у тому числі для маломобільних, реставрувати мурування зовнішніх стін і декоративні елементи фасаду, завершити внутрішнє оздоблення.
Братські келії, 2019
“Ми маємо усі необхідні дозвільні документи, на них можна подивитись у нашій презентації, – пояснює президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт. – Я не знаю, чому [Департамент охорони культурної спадщини пише про порушення закону], можу припустити, що цей документ підписали нові співробітники, які не знали про нашу угоду з Департаментом щодо передачі прав замовника з 2012 року. Кожний том проєкту, ідентифікованого саме як реставрація, був погоджений і Департаментом, і Міністерством культури. Ця пам’ятка не змінює своєї конфігурації, навпаки, ми відновлюємо те, що було змінено в радянські часи. Ми рятуємо цю пам’ятку, ми забили тривогу в 2008 році, коли була загроза, що вона перетвориться на комерційний проєкт і Могилянка її втратить. Другу тривогу ми забили в 2011 році, коли провалився дах, і туди падав сніг і дощ. Ця будівля була моргом, всередині там була біла плитка, туди взагалі було страшно заходити – уявіть собі, що це була за памятка, в якому вона була стані. Тож ми рятуємо келії, але не робимо з них музей про життя монахів. Це реставрація з пристосуванням під навчальні та службові приміщення, а отже, є нові вимоги – наприклад, протипожежна безпека, туалети, міцніші перекриття, які витримають нові навантаження. Ми, Києво-Могилянська академія, нікого не обманюємо, ми не платимо хабарів, ми не беремо хабарі, і тому нам довіряють. Казати, що ці документи одержані нечесним шляхом – це просто неадекватно. Так само неадкватно казати, що ці роботи – спосіб вивести будівлю у приватну власність. ”
“Функція пам’ятки змінилась, – підтверджує архітектор Юрій Лосицький. – Раніше це були монашеські келії, тепер – навчальний корпус. Зберігається зовнішня форма пам’ятки і ті конструкції, які можна зберегти. Але про яке збереження може йти мова, коли йдеться про дерев’яні конструкції, що їм 200 років? Тим більше, що частину з них вже замінили в радянські часи? Вони не першопочаткові, тому не важливо, чим зараз їх замінювати – деревом чи іншим матеріалом. До того ж, за нашими державно-будівельними нормами дерев’яні перекриття є пожежонебезпечними, а отже їх можна і треба замінити на метал. Ми не відходимо від проєкту, затвердженого Міністерством культури, ми повністю дотримуємось його.”
Між тим, всередині самої Могилянки не всі погоджуються з позицією керівництва: частина студентів звернулись до нього з відкритим листом, в якому просять зупинити роботи та публічно презентувати повний проєкт реставрації.
Що далі?
Починаючи з 1990х Києво-Моглянська академія крок за кроком відновлює ансамбль Братського монастиря, пристосовуючи його під свої потреби. Наступний на черзі – Будинок настоятеля, колишнє помешкання архимандрита монастиря, який водночас був ректором академії. Це одноповерхова цегляна споруда 1781 року, яка теж має статус пам’ятки національного значення.
Будинок настоятеля
На відкритій зустрічі стосовно Братських келій Сергій Квіт зазначив, що університет з повагою ставиться до пам’яткоохоронної спільноти і готовий обговорювати із нею свої наступні проєкти. Та для того, щоб діалог відбувася, співрозмовники мають говорити однією мовою.
Ситуація з Братськими келіями показує, що наразі це не так. Обстоюючи суспільну користь робіт в цій будівлі, представники Могилянки апелюють до авторитету Мінкульта та Департамента культури: мовляв, якщо ці органи визнали проєкт реставрацією, то так воно і є. І з легальної точки зору вони праві – принаймні, поки суд не доведе протилежне.
Але в тому-то й справа, що для пам’яткоохронців (і не тільки для них) ніякого авторитету Мінкульт не має. Варто згадати численні дозволи на руйнування історичної забудови Києва, які міністерство видало останнім часом; після (чи внаслідок) одного з них, – на знесення 200-річного будинку на Подолі – та подальшого скандалу, у відставку пішла та сама заступниця міністра Катерина Чуєва, що підписала погодження від МКІП на роботи в келіях. Як вона пояснювала, в неї не було правових підстав не підписувати той дозвіл. Тож питання тут не стільки в легальності, скільки в легітимності урядових рішень, у сумнівах, що наявний стан речей (зокрема і в законодавстві) працює на суспільне благо. Тож, з точки зору пам’яткоохоронців, легальні документи є обов’язковим, але не достатнім обгрунтуванням втручання у пам’ятку.
Питання є і до Департаменту культури. Зокрема, якщо ще у вересні Департаменту було відомо про можливі невідповідності між фактичними та заявленими роботами, чому він ще тоді не ініціював подальші кроки? Чому в прокуратуру і до уряду звернулись лише після розголосу активістів?
Звісно, запитання є і до Могилянки. Чи актуальний ще проєкт, розроблений 10 років тому? Чи не варто було би його переглянути, враховуючи нові обставини, нові технології? Чи є він оптимальним з точки зору балансу між збереженням автентичності та пристосуванням будівлі під нові потреби? І чи не слід запроваджувати подібні проєкти через відкритий конкурс, через здорову конкуренцію різних підходів та візій – і саме так шукати цю оптимальність?
Станом на зараз роботи в келіях продовжується: як пояснює Сергій Квіт, зупиняти їх не можна, бо в будівлі частково розібраний дах. Крім того, офіціального звернення Могилянка не отримувала. “Якщо правоохоронні органи видадуть припис, ми, звісно, зупинимо роботи, ми діємо в рамках закону, – каже пан президент.
Застосовувати конкурсну процедуру щодо подальшої реставрації окремих приміщень академія наразі не планує: зокрема, для реставрації будинку Настоятеля вже знайшли архітектора, але до остаточної домовленості ім’я не називають. Цю споруду планують пристосувати під “гуманітарний хаб”: пенренести туди кафедру психології, відкрити кафедру богослів’я, зробити аудиторію для публічних дебатів.
Проте в задумах Могилянки є відкритий міжнародний архітектурний конкурс щодо генерального плану розвитку університетського кампусу, який охоплює три подільські квартали. Академія хоче створити нові зелені зони, облаштувати парковку, дослідити фундамент зруйнованого радянською владою Богоявленського собору та музеєфікувати його підвали й музейні ходи. А також знести другий навчальний корпус, зведений в часи УРСР як гуртожиток, та побудувати на його місці гіперсучасну футуристичну будівлю. Обговорення цього плану академія обіцяє зробити публічним і залучити до нього територіальну громаду Подолу.
Схема кампусу НаУКМА
Що ж стосується ситуації з Братськими келіями — тепер тут слово за урядом та слідством. Розгляд цієї справи може стати важливим прецедентом, який підважив би наявні механізми регулювання сфери архітектурної реставрації та нормалізував би застосування конкурсних процедур. Адже університет і пам’яткоохоронці мають бути союзниками, а не ворогами, коли йдеться про збереження історії і нове життя старих будівель.
Jam Factory: новий культурний простір у Львові
Києво-Могилянська академія