Назад під окупацію: чому українці повертаються під російське владарювання і як з цим боротися.
Чи врятує нова "берлінська стіна"?
Нардеп Максим Ткаченко заявив, що близько 150 тисяч українців повернулися на окуповані території. Однак пізніше він вибачився, заявивши, що це його припущення, а підрахувати кількість виїхавших неможливо. Це сталося відразу після критики ОП на його адресу за "безвідповідальну заяву".
Хотілося б сподіватися, що в самому ОП та інших державних установах відповідально ставляться до внутрішньо переміщених осіб.
На пам'ять приходить заява іншого нардепа Миколи Княжицького щодо "сотень тисяч заяв" від українців за кордоном про вихід з громадянства. Звичайно, Княжицький обманув. Це твердження спростоване МЗС України на запит громадської мережі "Опора". З початку війни таких заяв подано всього 928.
Проте, "сарафанне радіо" свідчить: люди повертаються у свої зруйновані міста і села на окупованих територіях, а українці за кордоном все частіше вирішують залишитися на чужині назавжди.
Чи має держава право називати такі рішення "безвідповідальними"? Звичайно — ні. Держава може визнати безвідповідальними лише власні рішення. Життя і доля людини належать тільки самій людині.
Більше того: держава послідовно штовхає своїх громадян до таких "безвідповідальних" рішень. Дурна загроза припинити консульське обслуговування тих, хто втік від війни за кордон, залякування закриттям банківських рахунків тощо — це все ефективні заходи, які штовхають українських біженців відмовитися від своєї держави, змінити реєстрацію платника податків з української на іноземну тощо. Хто від цього виграє: держава, громадянин? Програють усі.
Більше половини фінансової допомоги західних партнерів йде на невійськові потреби. Хватає на бруківку, на газони... Не вистачає тільки на громадян, які втратили все і втекли на українську територію — це також виганяє їх назад, в обійми окупанта.
Держава реагує неадекватно. Єдине її відповідь — створення чергового паразитичного відомства по поверненню українців.
А в той же час українці за кордоном інтегруються в місцеве суспільство, вивчають мови, шукають роботу, наповнюють податками неукраїнські бюджети...
На окупованих територіях за тіла і душі українців бореться окупаційна влада. І не тільки гаслами з набору божевільної імперської пропаганди. Росія вливає страшні гроші в відновлення зруйнованої інфраструктури і житлового фонду, пропонує роботу, платить немалі пенсії і, звичайно ж, — промиває мізки...
Цьому не можна протистояти лише патріотичними гаслами і відео президента. Тому що завдяки "сарафанному радіо" і інтернету кожен бажаючий здатний порівняти і вибрати — де його життя буде кращим. І чим далі — тим більше буде прикладів для порівнянь.
У Росії розуміють, що створення прийнятних умов для життя на окупованих територіях — це продовження їх імперської політики іншим способом. Війна — не тільки на лінії зіткнення, але й у тилу. І економічна війна за українських громадян продовжиться після закінчення бойових дій. З цим доведеться рахуватися обом сторонам, тому що жодна "берлінська" стіна довжиною в 1000 км вже не допоможе.
Де легше знайти роботу, де кращі зарплати, медичне обслуговування, ефективність поліції, судів, державних установ, комунальників тощо — ось що перш за все будуть порівнювати громадяни. І підозрюю, що сенс запальних гасел буде на останньому місці.
З цієї неминучої істини виходять дві новини: хороша і погана. Позитив для маленького українця в наявності самої цієї конкуренції: нехай дві державні машини змагаються в боротьбі за громадянина, а він буде вибирати, де йому краще. Погана ж новина полягає в тому, що в разі поразки в цій економічній війні, українська держава ризикує просто зникнути. А от українці залишаться. Вони автоматично опиняться на територіях інших держав і стануть їх громадянами — російського, польського, румунського, угорського...
Щоб цієї біди не сталося, щоб жахливі жертви цієї війни не були марними, Україна повинна прямо зараз займатися своїми громадянами, або, як люблять говорити політики: "Повернутися обличчям до людини". Хто персонально повинен це робити: Зеленський чи Єрмак? І вони також. Але й податківець, який звик жити на хабарях, і нечисті на руку працівники ТЦК, і лікар у поліклініці, яка знущається над українцями, які потрапили до неї на прийом, і "рогулі", що паркуються на газоні та місці для інвалідів. Усі разом, тобто великі та маленькі українці, роблять цю державу неконкурентоспроможною, антигуманною, непридатною для життя. Окрім гасел потрібно ще щось для порівняння.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.