Що не включено в план перемоги Зеленського: дев'ять пунктів, про які президент забув згадати.

Поговоримо про план перемоги.

Пристрасті вже трохи вщухли, тож можна поговорити.

"Великі люди обговорюють ідеї, середні люди обговорюють події, маленькі люди обговорюють людей", — казала Елеонора Рузвельт. Значна частина громадян відреагувала на План перемоги, не заглиблюючись у суть: для одних все, що робить Зеленський, за визначенням погано; для інших все, що робить Зеленський, за визначенням добре. Між цими двома полярностями є чимало людей, яким важливо розібратися. Для тих, кому важливо розібратися, написано цей текст, а всіх інших дуже наполегливо прошу не читати, зупинитися просто зараз і перегорнути далі.

Почну з того, що нагадаю, як завершується великі війни:

1. Створюється бачення післявоєнного світу.
2. Під це бачення формується коаліція переможців — тих, хто розділяє це бачення і готовий в нього інвестувати.
3. Коаліція переможців розробляє стратегію перемоги як шлях втілення цього бачення і виділяє під це ресурси.
4. Коаліція переможців впроваджує стратегію і досягає перемоги (для цього коаліція повинна бути достатньо потужною, інакше можна і зазнати невдачі).
5. Коаліція переможців стає основою післявоєнного світового порядку і переписує правила міжнародної безпеки на наступний період — до наступної великої війни, коли хтось знову захоче кинути виклик світовому порядку.

З цієї точки зору, План перемоги, який ми побачили, — це перший пункт вищезгаданого шляху. Його адресатами є західні партнери, які поки не розуміють, як можна було б організувати післявоєнний світ, що робити з Росією, як згуртувати Європу, як зупинити Китай і тому подібне.

Безумовна перевага плану — в ньому Україна виступає як частина рішення, а не як проблема. Сильна сторона плану — він говорить про вигоду і вартість, а не про емоції і моральні зобов'язання. Чи має план недоліки? Про це нехай судять ті, хто мав доступ і прочитав всі додатки.

Саме такий план і потрібен для розмови із Заходом. Те, що вони його не сприймають, пояснюється їхнім небажанням відмовлятися від власних стереотипів і нездатністю прислухатися до "неважливих" націй, а третя причина пояснюється трохи нижче.

Українці не є цільовою аудиторією цього плану. Нам його показали лише для того, щоб можна було в розмовах із Заходом посилатися на підтримку українського суспільства і парламенту.

І тут починаються проблеми.

Бо українському суспільству і парламенту цього мало. Це не виглядає як план перемоги для українського суспільства, бо він не відповідає на ключові питання. Більше того, представлений план в цілому не торкається внутрішніх питань, покладаючи всю відповідальність на зовнішніх партнерів. А це в кращому випадку змушує думати, що суспільство і парламент в черговий раз зіграли роль мовчазних статистів, а в гіршому випадку формує у частини громадян відчуття маніпуляції: зараз нам скажуть, що Захід не прийняв план, тому готуйтеся до капітуляції.

А внутрішні питання у нас є.

1. Фактична втрата керованості державою через концентрацію влади, мікроменеджмент, згортання децентралізації, зменшення ролі парламенту, відмову від експертної підтримки та покладання на все більш вузьке коло людей в управлінні великою країною під час її найскладніших викликів.
2. Війна вимагає не лише зброї, але й людей. Питання мобілізації неможливо вирішити без питання бронювання, а воно базується на питанні справедливості, а це неможливо без вирішення питання ротації, а це вимагає зміни системи управління військами. І так далі, там величезний комплекс проблем, про які фахівці розкажуть вам краще за мене. І все це вимагає якісної комунікації замість нинішньої провальної.
3. Підвищення податків і загальна мобілізація, по суті, означають зміну суспільного договору. Від громадян і платників податків потрібно більше, і виникає питання, що вони отримають натомість. Якщо нічого, це несправедливо. Громадяни і платники податків повинні отримати реальне подолання корупції (прозорі правила, а не ловля окремих персонажів), кроки у напрямку верховенства права, а також зменшення непотрібних бюджетних витрат.

Це лише три ключових питання, а насправді їх більше. Не пишу про купу інших питань, гарячих, але я в них не відчуваю себе достатньо обізнаним.

Про все це в плані перемоги не було ні слова. І це означає, що ми побачили не план перемоги, а половину плану перемоги — ту, що для зовнішнього користування.

А де друга половина, та, що для нас з вами?

Вряд чи вона міститься в секретних додатках.

Без жартів, якщо Захід повністю погодиться на представлений план, цього недостатньо для перемоги. І про це говорять не лише українці, але й західні партнери. (І це третя причина, чому Захід сприйняв документ холодно.)

Один з ключових принципів стратегії — внутрішній локус контролю. Власна відповідальність. Відповіді на всі основні питання потрібно шукати всередині, а не зовні. Не може план перемоги покладати всі завдання на інших. Так, без них ми не впораємося, але перші пункти повинні стосуватися внутрішніх змін.

Тут зазвичай запитують: а що ти пропонуєш?

Ось моя пропозиція тієї половини плану перемоги, якої не вистачає. Це відповідь на вищезгадані три виклики, сюди можна додати відповіді на інші виклики, про які я не написав через недостатню обізнаність у тих темах.

1. Створення парламентської коаліції на заміну зруйнованого однопартійного більшості.
2. Створення цією коаліцією уряду національного порятунку.
3. Відновлення децентралізації в обсязі, що не суперечить вимогам воєнного стану.
4. Рішення комплексу питань людського капіталу для ЗСУ: прозоре бронювання, справедлива (рівномірна для регіонів, соціальних груп тощо) мобілізація, зрозуміла ротація і тому подібне.
5. Скорочення всіх непотрібних під час війни витрат.
6. Рішення вузлів, що стримують вітчизняний ВПК: довгострокові контракти, пільгове кредитування, контрольований експорт.
7. Збільшення фінансування української дипломатії, термінове призначення бракуючих послів у ключові країни.
8. Термінова реформа податкового та митного законодавства та практики адміністрування в бік прозорості, однозначності, презумпції нев