Громадянам не зрозуміти, з якою проблемою зіштовхнеться Україна після війни.
Нещодавно один мій колега вразив мене. Говорячи про найважчі речі на війні, про приниження від "вищестоящих", він згадував набагато більше, ніж про втрачених друзів і навіть власну дитину (!), яка загинула на війні.
Так, він говорив, що його ухильницька більшість з радістю кинула в "в'язницю для героїв". Без прав, без можливості оскаржити злочинні накази та беззаконні розпорядження, або навіть просто відповісти на образи та приниження на свою адресу. І той начальник, який при всіх на нього безпідставно кричав — тими начальницькими устами образило і принизило беззахисного героя більшість, правляча більшість нашого суспільства.
І я тепер думаю: цей мільйон солдат — не знаю, чи простять вони всіх інших?
Їх, меншість, кинули самих воювати, а більшість — або втекли, або почали жити такою життям, яка огидна і в мирний час, не кажучи вже про теперішнє.
І навіть пояснити свою образу — навряд чи цей мільйон зможе. Тому що той, хто не ходив туди, не знає, що таке воно там.
Питання навіть не в тому, що не всі зрозуміють, що таке жити рік безперервно в одному дні, поза часом. Втома, холод, спека, кров, смерть, страх, відступ, щодня на 100, на 200 метрів. Похорони — тих, з ким дружив, а ще гірше — тих, з ким не встиг помиритися.
Але, виявляється, є ще гірші речі, абсолютно незрозумілі цивільним.
***
Я знаю, я не сумніваюся, я відчуваю, що цей мільйон добросовісних переможе росіян, але чи не залишиться назавжди між ними та іншими українцями образа?
Чому так багато моїх друзів кажуть, що виїдуть з країни, коли знищать ворога?
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.