Витримати та пережити Путіна. Чому для перемоги над РФ важливо зберегти тил.
Зараз на мене полетять тухлі яйця та гнилі помідори. А деякі люди почнуть будувати інсинуації на тему мови, якою написано повідомлення (і полетять у бан). (Поважаю українську мову, але писати буду рідною, причини пояснював неодноразово).
При всьому глибокому повазі до "мобілізованої" частини нашого народу та її ролі у порятунку України від агресора, дуже просив би її представників зняти рожеві окуляри і перестати міряти всіх по собі. Довго не хотів це писати, але зараз заклики всіх терміново мобілізувати набувають вже характеру екзистенційної загрози і де-факто працюють на ворога.
Це був анонс, а тепер — довге пояснення для тих, хто не розучився розуміти аргументи.
Є принаймні три факти, які не всі хочуть визнавати.
1. "Чоловік = воїн" — це атрибут традиційного суспільства та традиціоналістського свідомості. У сучасному постіндустріальному суспільстві більшість не відчувають себе воїнами від слова "взагалі" і з жахом думають про армійську дисципліну навіть у мирний час. Тому, за винятком дуже специфічного Ізраїлю, сформованого самоотбором тих, хто йшов воювати, ніде в розвинених країнах немає більшості, готової йти в армію і здатної бути хорошими солдатами. При цьому всюди і завжди є меншість, готова до цього. У мирний час це дозволяє кожному знайти своє місце в житті, а от у ситуації екзистенційної війни, нав'язаної агресором, та ще й під кінець третього року, стає проблемою, тому що "військове" меншість ризикує життям і гине, а це несправедливо, не кажучи вже про те, що воно виснажується. Але від цього більшість не стає більш придатною для військової справи.
2. У війні на виснаження, яку нам нав'язала РФ, програє той, у кого розвалюється тил. Перша Світова війна тому найкращий приклад. Сучасні приклади — В'єтнам, Афганістан (як проти "совка", так і проти Штатів), війна Португалії за свої колонії, Алжир тощо. А тил розвалюється, коли закінчується терпіння народу. Воно, на жаль, не безмежне, і це, насправді — найрідкісний і важливий ресурс, який тільки є. Чим вищий градус мобілізації — тим швидше воно виснажиться. Чудес не буває. Згадайте ковід: ідіоти на кшталт Ляшка (міністра) спочатку намагалися навпаки, налякати — заборонити парки, штрафувати за появу без маски на вулиці, а в деяких країнах — ще й комендантську годину з дурості вводили… В результаті, принаймні в Україні, на карантинні обмеження всі просто забили, причому на правильні — також, бо терпіння закінчилося. І жертв виявилося куди більше, ніж їх могло б бути, якби цей ресурс розтягнули на довше.
Путін не даремно так уникає мобілізації в РФ…
3. Україна сама не може перемогти РФ, як би вона не мобілізовувалася: весь наш ВВП (без грантів) приблизно дорівнює загальним (з урахуванням прихованих) військовим витратам ворога. Більше того, після провалу наступу 2023 року вже очевидно, що чисто на полі бою завдати поразки і відібрати наші землі — нереально. Єдине, що може принести перемогу — це крах путінського режиму, якого реально можна досягти у союзі з партнерами, якщо (коли) вони усвідомлять таку мету (тут не буду зупинятися на питанні "як"). Але для цього потрібно не розвалитися раніше.
З цих трьох фактів випливає дуже проста і безжальна, але контрінтуїтивна, суперечлива інстинкту логіка:
Для того, щоб Україна вистояла і пережила путінський режим, потрібно як можна менше "напрягати" тил, хоча це і суперечить інстинкту "справедливості". "Справедливість" взагалі дуже часто деструктивна, і тут також. Чим легше буде дихатися в тилу, чим ефективніше будуть використовуватися необхідні і неминучі елементи мобілізації — тим більше у нас шансів вижити в цій війні. Інстинкти і емоції, як це часто буває, згубні — і ворог їх успішно використовує для "рефлексивного управління", зокрема, розхитування внутрішньої стабільності.
Наприклад, це стосується "економічного бронювання", максимально ефективного використання людського капіталу тих, хто все ж підпадає під мобілізацію, призову не з вулиць, а за списками тих, хто в лютому 2022 року добровільно прийшов у ТЦК і був відхилений тощо. Це ж стосується мінімально травматичного для суспільства підвищення податків (якщо воно так вже необхідне), максимально ефективного їх використання тощо. Не кажучи вже про порядки в армії, які повинні мінімально, наскільки можливо, "напрягати" військовослужбовців, зокрема, поважати їх людську гідність, а також виключити "м'ясні штурми" та інші ексцеси — аж до публічних судових процесів над "совковими" командирами. Проте, не буду про армію, не будучи в ній (за віком і здоров'ям).
При цьому кожен, звичайно, повинен, у міру сил і можливостей, всіляко працювати на Перемогу. До речі, найефективніше, для тих, хто може — на Західному фронті. Але пам'ятати, що це — марафон, і потрібно розраховувати сили.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.